|
Тема 11. УПРАВЛІННЯ ДЖЕРЕЛАМИ ФІНАНСУВАННЯ
1. Джерела фінансування підприємств. 2. Статутний капітал, як джерело фінансування підприємств. 3. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств. 4. Комерційні банки як джерело кредитного фінансування. 5. Оренда основних фондів (лізинг). 6. Комерційний кредит. 7. Спеціальні фонди та програми. 8. Фінансування через емісію та розміщення цінних паперів.
1. Джерела фінансування підприємств
За ринкових відносин важливе значення набуває вибір оптимальної структури джерел фінансування підприємств. Фінансування підприємств здійснюється за рахунок власних і залучених коштів (рис. 24). Структура джерел фінансування підприємства залежить від багатьох факторів: - від оподаткування доходів підприємства; - темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; - структури активів підприємства; - стану ринку капіталу; - відсоткової політики комерційних банків; - рівня управління фінансовими ресурсами підприємства, тощо. Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел фінансування. Необхідно врахувати, що фінансування за рахунок власного капіталу не приводить до виникнення зобов’язань, а за рахунок позичкового капіталу викликає фінансові зобов’язання підприємства. Водночас треба мати на увазі, що за всі зовнішні фінансові ресурси підприємства необхідно платити проценти. Тому ці ресурси с предметом особливої уваги менеджерів підприємства.
2. Статутний капiтал, як джерело фінансування підприємств
Фінансово-господарська діяльність підприємства будь-якої організаційно-правової форми власності розпочинається з формування статутного капіталу. Статутний капітал – це виділені підприємству або залучені ним кошти на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, закріплені за підприємством правом власності або повного господарського відання. Порядок і джерела формування статних капіталів залежить від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. В Україні права підприємств різних типів і форм власності закріплені у чинному законодавстві, зокрема в законах України “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”. Розмір статутного капіталу підприємства в значній мірі визначає масштаби його виробничо-господарської діяльності. За рахунок статутного капiталу підприємство формує свої власні (основні й оборотні) кошти. Окрім грошових коштів, статутний капiтал може формуватися за рахунок надходжень майна (будівлі, машини, устаткування, транспортні засоби сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні цінності), цінних паперів та нематеріальних активів.
До
нематеріальних активів належить вартість права користування
результатами інтелектуальної праці у вигляді винаходів,
“гудвілів”, промислових зразків технологій ноу-хау,
раціоналізаторських пропозицій, Чинне законодавство передбачає мінімальні розміри статутних капіталів, при яких допускається державна реєстрація підприємства.
Рис.24. Джерела фінансування підприємства
У процесі ведення господарської діяльності величина статутних капіталів підприємств змінюється за рахунок: · збільшення їх унаслідок виділення частини прибутку на поповнення обсягів фінансових ресурсів; · реалізації інвестиційних проектів; · переоцінки основних засобів підприємств; · додаткового випуску акцій; · різниці у грошових надходженнях між продажною (ринкового) і номінальною вартістю акцій. Під час приватизації майна державних підприємств передбачені такі джерела коштів, що їх використовують при формуванні статутних фондів: · придбання акцій підприємства за рахунок приватизаційних сертифікатів, що їх отримують громадяни України; · особисті заощадження громадян України; · частина кредитів населення, яка становить проіндексовані вклади в Ощадному банку України; · кошти вітчизняних юридичних осіб; · кошти чужоземних юридичних та фізичних осіб. Зростання обсягу виробництва товарів та послуг викликає потребу постійного нарощування статутних капіталів підприємств.
3. Амортизація як джерело фінансових ресурсів підприємств
Амортизація – це процес зношування і поступового перенесення вартості основних засобів на вартість продукції, виготовленої за їх участю. Амортизаційні відрахування включаються до складу валових витрат, що беруться для обчислення оподатковуваного прибутку. Амортизаційні кошти надходять на підприємство у складі виторгу від реалізації готової продукції (робіт, послуг) i нагромаджуються в амортизаційному фонді для подальшого використання як джерела відтворення вартості основних засобів. Підприємства мають право самостійно застосовувати метод прискореної амортизації. За рахунок амортизаційних відрахувань фінансуються витрати: 1) на придбання основних засобів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, у тому числі на самостійне виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб (включно з витратами на виплату заробітної плати працівникам, які зайняті на виготовлені таких основних засобів); 2) на здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів поліпшення основних засобів. Суми амортизаційних відрахувань звітного періоду визначаються множенням норм амортизації на балансову вартість груп основних засобів на початок звітного періоду.
де Ба – балансова вартість відповідної групи основних засобів на початок звітного періоду, грн.; Н – норма амортизаційних відрахувань до балансової вартості кожної з груп основних засобів, %.
Норми амортизації
Сутність прискореного методу нарахування полягає у від’єднанні фізичного процесу зношування машин та обладнання від калькульованого процесу перенесення вартості цих машин та обладнання на вартість виготовленої продукції. Завдяки прискореній амортизації більша частина вартості машин та обладнання переноситься на вартість виготовленої за їх участю продукції у терміни, коротші від дійсного періоду їх фізичного та морального зношування. Норми амортизаційних відрахувань для прискореного списання основних засобів встановлюють у законодавчому порядку державні органи. Визначаючи ставки і порядок амортизаційного списання, державні регулювальні органи встановлюють ту частину чистого прибутку, яка може бути звільнена від податків зарахуванням їх до витрат виробництва і потім перерахована в амортизаційний фонд для подальшого інвестування згідно з потребами підприємства. Отже, прискорену амортизацію можна розглядати як податкову пільгу, що її отримують підприємства, інвестуючи кошти в основний капітал. У перші роки використання засобів значну частину прибутку спрямовують на покриття витрат з амортизації, її не оподатковують і тим самим зменшують виплати з податку па прибуток. Ефект використання прискореної амортизації відчутний в умовах економіки, що стабільно функціонує, у період криз та спадів дійовість амортизаційної політики зменшується. Використання прискореної амортизації збільшує собівартість робіт та послуг. В умовах неповного низького завантаження обладнання – це негативний момент для підприємства. При низькій рентабельності виробництва ефект від скорочення податкових зобов’язань низький. При нульовій рентабельності – для підприємств це є погіршенням їх фінансового стану, тому що, не даючи віддачі у вигляді зниження податку на прибуток, амортизація погіршує результати фінансової діяльності. Крім того, ще один негативний момент використання прискореної амортизації полягає у тому, то, занижуючи штучно прибуток, інвестори та кредитори підприємства отримують неточну інформацію про фінансовий стан підприємства. Для ліквідації цього протиріччя у деяких країнах практикують використання різних методів нарахувань для податкових цілей та для цілей фінансового обліку. Більшість підприємств використовує метод прискореного списання для податкових і лінійний для бухгалтерських розрахунків.. До того ж лише невелика частина західних компаній застосовує прискорену амортизацію у звітах для акціонерів. Переваги та недоліки використання прискореної амортизації:
Отже, підприємства повинні застосовувати методи амортизаційних відрахувань, найсприятливіші з погляду їх зростання та підвищення цінності, виходячи з фінансового стану, в якому перебуває підприємство.
4.Комерційні банки як джерело кредитного фінансування
Діяльність підприємства в системі ринкової економіки неможлива без періодичного використання різноманітних форм залучення кредитів. Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника. Залежно від мети кредит може видаватися на: - фінансування оборотного капіталу; - фінансування основного капіталу; - викуп приватизованого підприємства. Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на: - покриття збитків від господарської діяльності; - формування і збільшення статутних капіталів банків; - для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди. Не можуть отримати кредити підприємства: - проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації); - під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов’язаних із затримками в поставках товарів; - коли вони мають прострочену заборгованість за раніше виданими кредитами.
Залежно від терміну розрізняють: 2. короткотермінові (на термін менший від одного року, як звичайно 3. 30,60,90 днів); 4. середньотермінові (на термін від 1 до 5 років); 5. довготермінові (на термін понад 5 років) кредити. Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фінансовою відсотковою ставкою (переважно за умов стабільної економіки). Характерною рисою фінансування за допомогою кредитів є необхідність матеріальної гарантії або забезпечення кредиту. Формами забезпечення кредиту можуть бути: 6. гарантії третьої сторони, 7. товарні запаси підприємства; 8. нерухоме майно; 9. рухоме майно; 10. цінні папери. Так, умовами надання короткотермінового кредиту можуть бути достатня ліквідність позичальника або забезпечення позики дебіторською заборгованістю чи закладними. Середньотермінові кредити переважно потребують спеціальної застави (товарні запаси, обладнання, нерухоме майно). Довготермінові кредити здебільшого забезпечують нерухомістю, а кредит, наданий під заставу нерухомості, називається іпотечним. Кредити мають бути використані за призначенням і своєчасно оплачені. У разі порушень термінів оплати кредитів укладають додаткову угоду (пролонгацію), яка встановлює жорсткіші умови кредитування При непогашеній кредиту у визначений термін нові кредити, як звичайно, не надають. Комерційні байки зацікавлені у здатності позичальника повернути борг і виплатити проценти. Тому, розглядаючи прохання підприємства про надання кредиту, комерційні банки звертають увагу на: 11. ділову репутацію підприємства; 12. ліквідність активів, 13. забезпеченість кредиту; 14. співвідношення суми власного і позичкового капіталу. Кредити надають також під боргове зобов’язання. Боргове зобов’язання – цінний напір, що підтверджує зобов’язання банку надані кредит, а позичальника – повернути кредит і виплатити проценти в певні встановлені терміни. Конкретно в борговому зобов’язанні вказують: 15. суму кредиту; 16. ставку процента; 17. умови і терміни виплати кредиту; 18. забезпечення боргу заставою, що підтверджує платоспроможність; 19. інші умови, передбачені банком і позичальником. Крім того, комерційні байки часто вимагають постійно підтримувати на розрахунковому рахунку фірми-позичальника певну суму (як звичайно, 10–20% від суми кредиту). Такий залишок називається компенсаційним залишком. Вартість банківського кредиту залежить переважно від двох факторів, типу позичальника і типу ставки процента. Високу ставку встановлюють для ризикованих позичальників-і для невеликих кредитів. Розрізняють три основні ставки процента з банківських кредитів: 20. ставка, що її розраховують методом простих процентів; 21. дисконтна ставка; 22. ставка, яку розраховують методом складних процентів. Вартість кредиту ( або реальну процентну ставку) при використанні методу простих процентів обчислюють за формулою:
Якщо умовами контракту передбачено компенсаційний залишок, то реальну процентну ставку визначають за формулою:
У цьому випадку необхідно укладати контракт на суму більшу, ніж потреби підприємства. Суму кредиту вираховують за формулою:
Використання дисконтної ставки означає, що підприємство-позичальник реально отримує за кредит суму меншу, ніж встановлене боргове зобов’язання, що підвищує його реальну вартість. Реальну процентну ставку за методом дисконтування визначають за формулою:
Кредити, ставки яких розраховують за методом складних процентів, надають переважно за позиками на виплату. Реальну процентну ставку при використанні методу складних процентів на практиці розраховують за спрощеним методом:
У процесі вибору конкретного комерційного банку як потенційного кредитора необхідно враховувати результати аналізу його фінансової звітності, поточні повідомлення Національного банку про діяльність комерційних банків, надійність банку тощо.
5.Оренда основних фондів (лізинг)
Лізинг в перекладі з англійської – це оренда. Але в підприємницькій діяльності під лізингом розуміють довготермінову оренду основних фондів з можливим подальшим викупом майна орендатором по залишковій вартості. Лізинг – це також фінансова операція. По суті це цільовий кредит, який бере в банку під закупку обладнання спеціалізована лізингова компанія. Вона таки може здавати викуплене обладнання підприємству в оренду при умові повернення підприємством кредита, виплати відсотків і комісійних. Отже лізинг – це довготермінова оренда машин, обладнання, споруд виробничого призначення. Лізинг – є способом фінансування інвестицій і активізації збуту. Лізинг передбачає збереження прав власності на товар за орендодавцем. Здійснюючи лізингові операції, орендодавець купує машини, обладнання, транспортні засоби, виробничі споруди, ЕОМ, інші основні фонди і передає їх за угодою орендареві для використання з виробничою метою, зберігаючи при цьому право власності на них до кінця угоди. У межах довготермінової оренди розрізняють дві форми лізингу фінансовий та оперативний. Фінансовий лізинг полягає у тому, що за час дії лізингової угоди орендатор виплачує орендодавцеві всю суму амортизації орендованого майна. Після закінчення такої угоди орендатор може: 1) вернути об’єкт лізингу орендодавачу; 2) укласти новий контракт на оренду; 3) викупити об’єкт лізингу за залишковою вартістю. Об’єктами фінансового лізингу є переважно виробничі будівлі та споруди. Оперативний лізинг деколи називають сервісним лізингом – це передання майна в оренду згідно з угодою, термін якої коротший амортизаційного періоду майна. Після закінчення терміну дії угоди предмет договору може бути повернений власнику або знову зданий в оренду, але вже за меншу плату При тому користувачеві надають супутні послуги обслуговування, ремонт i страхування орендованого майна. Однією з особливостей операційного лізингу є наявність ринку частково зношеного й тому дешевого обладнання Морально застаріле з погляду передових підприємств обладнання можуть успішно використовувати інші, менші за розміром і з меншими вимогами до технологічного рівня підприємства розрізняють пряму і зворотну форми лізингу. Прямий двосторонній лізинг – форма лізингу, що передбачає забезпечування, ремонт, заміну орендованого обладнання лізинговою компанією (лізингодавцем). Зворотний лізинг – це по-перше, господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає продаж основних фондів фінансової організації, банкові, страхові компанії тощо з одночасним зворотним отриманням їх цією фізичною або юридичною особою в оперативний або фінансовий лізинг. Ця операція дає змогу підприємству заощадити кошти, які воно може використати на інші потреби; по-друге, це форма міжнародного лізингу (Ліз-Бек). Суть якої полягає в тому, що згідно з умовами контракту лізингова фірма купує за готівку комплект машин, обладнання тощо у фірми – виробника в іншій країні, а потім продає його назад цій же фірмі. Лізингові операції можуть проводити як лізингові компанії, так і банки. Банк, надаючи лізингові послуги, купує майно і бере на себе всі зобов’язання власника, враховуючи відповідальність за збереження майна, внесення страхових платежів, оплату податку на майно. Клієнт укладає з банком угоду оренди, в якій визначено, поряд з іншими умовами, розмір орендних платежів i періодичність їх внесення Орендна плата складається з вартості майна і комісійної винагороди за лізингові послуги, що дорівнюють проценту за кредит. Прибуток банку складається не лише з лізингового процента – він передбачає пільги, пов’язані з інвестуванням коштів банку в обладнання. Сфера діяльності банків розповсюджується насамперед на зворотний лізинг. В свою чергу лізингові компанії поділяють на вузькоспеціалізовані й універсальні. Вузькоспеціалізовані працюють з одним видом товару або з товарами однієї групи (легкові автомобілі, вантажні автомашини, роботизоване обладнання тощо). Сфера їх діяльності здебільшого – операційний лізинг. Універсальні лізингові компанії надають в оренду різноманітні машини та обладнання і спеціалізуються переважно на фінансовому лізингу. Механізм здійснення лізингових операцій слідуючий: Етап 1. Споживач самостійно визначає тип машин та обладнання, яке йому необхідне, знаходить поставника (або завод-виготовлювач) і веде переговори про умови укладення контракту через лізингову компанію, якій він повідомляє такі дані: 1) інформацію про машини й обладнання, які має намір узяти в оренду; 2) відомості про своє підприємство (його статус, прізвища керівників, розмір капіталу, характер виробництва, реквізити та ін.); 3) відомості про кредитоспроможність підприємства (баланс доходів і витрат, експлуатаційні витрати, прибуток і збитки та ін ); 4) плани фінансування капіталовкладень. Етап 2. Після досягнення домовленості з лізинговою фірмою орендатор підписує з нею договір про оренду. Лізингова фірма і виготовник укладають договір купівлі-продажу необхідних машин і обладнання Етап 3. Виробник готує машини й обладнання до відвантаження і виставляє рахунок па оплату лізинговій фірмі. Після того лізингова фірма стає власником продукції i зберігає це право протягом усього терміну оренди. Якщо під час орендного терміну орендатор оголошений банкрутом, отримані об’єкти лізингу повертають лізинговій фірмі, яка тепер вимушена сама шукати собі нового споживача, здати йому в оренду повернені машини й обладнання або продати їх. Умови лізингового договору залежать від типу обладнання, терміну оренди, суми контракту та ін. Деякі положення лізингових договорів виглядають так: · після закінчення терміну оренди юридична власність переходить до орендаря автоматично. · у договорі передбачена можливість вибору між купівлею об’єкта угоди, продовженням терміну оренди. · термін дії основного договору і запланований термін використання об’єкта загалом збігаються. · термін дії основного договору коротший від запланованого терміну використання об’єкта. Однак відповідно до особливих умов орендатор i після закінчення терміну договору використовуватиме машини й обладнання лише на правах господарської діяльності (спеціальний лізинг). · сума лізингових внесків перевищує ринкову ціну об’єкта або дорівнює їй. Попри всю розмаїтість угод у всіх них є стаття, яка передбачає первинний (базовий) період оренди, протягом якого жодна зі сторін не має права анулювати договір, за винятком випадків, передбачених законодавством Пiд час підписання договору обумовлюють орендні платежі та порядок їх виплати. Величина лізингових платежів залежить вiд типу основних засобів, терміну лізингу. Якщо лізингові платежі (Пл) здійснюють рівномірно, то суму платежу визначають за формулою складних процентів:
де С – суми лізингового платежу, грн. Р – процентна ставка з урахуванням комісійних (у частках одиниці), t – кількість виплат платежу. Приклад. Вартість лізингових основних фондів становить 100 тис.грн. Термін лізингу – 8 років, процентна ставка (з урахуванням комісійних – 10%). Виплата платежів здійснюють рівними сумами два рази на рік. Кількість виплат платежів: t= 8*2=16. Сума платежів становить
Разом за 8 років лізингоотримувач заплатить лізинговій фірмі 204,5 тис.грн. (16*12,78). Також, величину лізингових платежів можна розрахувати за формулою:
де К – коефіцієнт, що враховує тип обладнання, термін оренди, кількість разів здачі в оренду і т.д. (для початкових розрахунків К рекомендовано приймати 0,5); Р – процентна ставка ( з урахуванням комісійних) Цп і Цзал – первинна і залишкова вартість обладнання; Ар – річні амортизаційні відрахування; До того ж виникає необхідність розраховувати проценти фінансування об’єкта лізингової угоди за формулою:
де П – щорічні лізингові платежі. Приклад. Об’єктом лізингової угоди є обладнання ціною 20 000 грн. і терміном амортизації 10 років (щорічні амортизаційні відрахування становлять 2 000 грн.), термін оренди – 5 років (залишкова вартість звідси Цзал = 8 000 грн.). Якщо Р = 15, то величина щорічних лізингових платежів дорівнюватиме:
Якщо орендатор не згоден з указаною сумою, то пін може запропонувати свою, наприклад, 3000 грн. У такому разі лізингова компанія визначає процент фінансування угоди:
і робить висновки про прийнятність чи неприйнятність такого варіанта. Економічний ефект лізингової операції (Е) можна оцінити за формулою: Е = ( Пл. × Тл. + Цзал. ) – Цпоч. Е=3000 ×5+ 8000 – 20000 = 3000 грн. Далі учасники лізингового договору обговорюють питання про вартість технічного обслуговування, щорічні витрати на які оцінюють у процентах до первинної вартості. Допустимо, витрати на технічне обслуговування становлять 10% вартості, тоді щорічна вартість технічного обслуговування 20 000 × 0,1 = 2000 грн. За чотири роки експлуатації 2000×4=8000 грн. Перший рік експлуатація здійснюється за рахунок виготовлювача, а річна вартість експлуатації за кожен рік шестирічного лізингу становитиме. 8 000 : 5 = 1 600 грн. Загальна сума орендних платежів становитиме: 3 000 + 1 600 = 4 600 грн. Орендні платежі виплачують щорічно, раз у півроку або раз у квартал. Вони бувають дегресивнi або фіксовані. Фіксовані означають рівномірність платежів за весь термін оренди за календарними термінами. Дегресивні платежі в перший рік оренди вищі, ніж у наступні, при збереженні загальної суми. Переваги лізингу: · лізинг дає можливість суб’єктові господарювання отримати основні фонди і почати їх експлуатувати, не відволікаючи гроші з обігу, тому що основні фонди перебувають на балансі лізингової фірми, а лізингові платежі відносять до поточних витрат, · лізингова фірма при операційному лізингу здатна значно краще обслуговувати унікальне обладнання, ніж підприємство; · часто лізинг може слугувати засобом боротьби з моральним застарінням обладнання; · поставники розцінюють лізинг як можливість розширювати ринки збуту своєї продукції, що зміцнює їх фінансову стабільність. Недоліки лізингу: · лізинг не створює право власності; · вартість лізингу може бути більша від вартості кредиту на придбання обладнання.
6.Комерційний кредит
Одним із найзручніших способів фінансування для багатьох підприємств є комерційний кредит. Комерційний кредит – це одна з найперших форм кредитних відносин в економці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту – прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку. Комерційний кредит – це відповідна угода між двома підприємствами – продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов’язання позичальника стосовно кредитора. Комерційний кредит належать до короткотермінових кредитів, на вартість якого впливають два фактори: · знижка при паданні комерційного кредиту, · термін оплати комерційного кредиту;
Знижку надають покупцеві,
якщо вій повертає кредит у певний термін.
де п – кількість разів використання кредиту в рік. До переваг комерційного кредиту належать: 1) оперативність надання коштів у товарній формі; 2) технічна нескладність оформлення угоди; 3) надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами; 4) сприяння розвитку кредитного ринку. Недоліками комерційного кредиту є: 1) обмежені можливості в часі та розмірах; 2) наявність помітного ризику для кредитора; 3) можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.
Комерційний кредит в Україні набрав певного розвитку з прийняттям постанови Верховної Ради “Про застосування векселів у господарському обігу”. Підприємством і організаціям дозволено здійснювати постачання продукції, виконання робіт та надання послуг у кредит, використовуючи для оформлення таких угод векселі. Відсоток за комерційний кредит входить в ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредит банківський. Погашення кредиту може здійснюватися: - оплатою векселя; - передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі; - переоформлення комерційного кредиту на банківський. Конкретний строк комерційного кредиту залежить від: - виду товарів і послуг; - вартості угоди; - фінансового стану покупця і постачальника; - вартості кредиту; - якості товару та ін. Таблиця 34 Міжнародні донорські організації, які діють в Україні
|
