Тема2. УПРАВЛІННЯ ЗАТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВ

1.                      Класифікація затрат підприємств.

2.                      Розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

3.                      Ціна, методи ціноутворення.

1.                      Класифікація затрат підприємств

Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів та послуг. Продукти та послуги виробляються для задоволення попиту. Тому в широкому розумінні виробництво або виробничо-господарська діяльність на підприємстві включає всі процеси, необхідні для створення продукту (розробка, виготовлення) і доведення його до споживача (реклама, інформація, транспорт, торгівля). Для реалізації цих процесів необхідно приймати рішення і здійснювати визначені дії.

В ринкових умовах господарювання широкого застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою методу “Витрати – Обсяг - Прибуток”.

Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високого або постійного зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв’язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом “Витрати – Обсяг - Прибуток”, тим самим розкриваючи його сутність дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат.

Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю затрат внутрішньовиробничої діяльності.

Важливою передумовою планування, обліку, калькулювання, прийняття раціональних управлінських рішень є розуміння різноманітної природи факторів, які впливають на величину прибутку (рис. 2).

Рис. 2. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через “якісні” зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємкості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.

При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. “Прямий” вплив на величину собівартості продукції, а, отже, і прибутку, пов’язаний з тим, наскільки раціонально і економічно витрачають матеріальні ресурси – адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90%.

Класифікація затрат.

1.     Наявність детальної інформації про витрати дає можливість:

1)     встановити ціну виробів, послуг;

2)     оцінити: економічність процентів ефективність використання ресурсів окремими підрозділами, значимість замовників з погляду їх внеску у прибуток підприємства.

Залежно від цілей, для них використовують інформацію про затрати, їх можна класифікувати за трьома напрямками.

Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами – це:

· усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;

· прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;

· вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

1)виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;

2)наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;

3)можливість застосування гнучкого ціноутворення;

4)надання об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;

5)можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

прийняття обгрунтованих і ефективних управлінських рішень.

 Рис. 3. Класифікація затрат за напрямками

1.1.   Згідно з першим напрямком класифікації, для визначення собівартості та фінансових результатів діяльності підприємства затрати можна поділити так:

Прямі затрати – це ті, які безпосередньо пов’язані з процесом виробництва або реалізації продукції (послуги) підприємством. Цей вид затрат може бути легко віднесений до виду продукту. До прямих затрат належать:

· сировина та матеріали;

· комплектувальні;

· основна заробітна платня робітників;

· інші.

А) Непрямі затрати пов’язані з роботою підприємства чи його підрозділів загалом або з виробництвом декількох видів продукції, їх не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих затрат відносять:

· опалення та освітлення;

· оплату праці менеджерів;

· амортизацію;

· інші.

Б) Затрати на продукцію – це затрати, пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації, зокрема:

· прямі матеріали;

· пряма заробітна плата;

· купівельна вартість товарів для реалізації.

Цей вид затрат зараховують до виробничої собівартості продукції.

Затрати періоду -  це затрати, прямо не пов’язані з виготовленням конкретного товару, а належить до того періоду, в якому вони зроблені.

До затрат періоду входять:

· адміністративні;

· збутові;

· маркетингові;

· амортизація будівель.

Залежно від мети розрахунку собівартості продукції розрізняють класифікацію затрат за економічними елементами витрати на виробництво і за калькуляційними статтями витрат.

Групування витрат за економічними елементами необхідне для аналізу фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Воно показує, що витрачено і скільки, не вказуючи конкретно, на які потреби, тобто встановлюють загальну суму витрат на підприємстві, але не конкретизують напрям затрат безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції.

Елементи затрат:

· матеріальні затрати;

· затрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заклади;

· амортизаційні відрахування;

· решта затрат.

Для розрахунку собівартості одиниці певного виду продукції використовують класифікацію за калькуляційними статтями витрат. Такий вид класифікації відображає цільові напрями використання ресурсів і конкретні затрати підприємства на виготовлення і реалізацію одиниці певного виду продукції.

Стаття витрат:

· сировина і матеріали;

· відходи, що повертаються у виробництво;

· напівфабрикати і послуги;

· паливо й енергія на технологічні цілі;

· основна заробітна платня виробничих робітників;

· додаткова заробітна платня;

· відрахування на соціальне страхування;

· спеціальні відрахування;

· затрати на утримання і експлуатацію обладнання;

· загальновиробничі;

· загальногосподарські;

· решта.

В) Крім того, витрати можна класифікувати на ті, що їх включають у собівартість, і ті, що не включають у собівартість.  Згідно із законом “Про оподаткування прибутку підприємств”.

1.2. Класифікація затрат для управлінських рішень передбачає таке їх трактування:

Розподіл затрат на постійні та змінні здійснюється за ознакою залежності їх від зміни обсягу виробництва або продажів.

А) Постійні – це витрати, сума яких не змінюється при зміні обсягів виробництва. Постійні затрати має навіть тоді, коли тимчасово не випускає продукції. До них належить:

· амортизація;

· орендна плата;

· опалення;

· освітлення;

· адміністративні затрати.

Змінні – це затрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. До них входять:

· сировина і матеріали;

· комплектувальні;

· заробітна платня виробничих робітників;

· паливо й енергія на технологічні потреби;

· інші.

Приклад розподілу постійних витрат

Рис. 4. Постійні затрати та обсяг на одиницю продукту

Приклад розподілу змінних витрат

Рис. 5. Змінні затрати та обсяг на одиницю продукту

Сума постійних та змінних затрат становить валові затрати підприємства.

Рис. 6. Валові затрати на виготовлення продукції

            Окрім того, валові затрати на виготовлення продукції можна поділити на операційні й додаткові адміністративні.

Співвідношення прямих – непрямих затрат

Рис. 7. Приклади розподілу деяких витрат згідно з класифікацією.

До того ж у підприємства можуть виникати затрати, які важко віднести повністю до постійних чи повністю до змінних. Такі затрати називають змішаними і їх поділяють за спеціальними методами на постійні та змінні.

Приклад. Підприємство виготовляє та самостійно доставляє продукцію споживачам. Затрати на доставку є змішані і характеризуються такими даними.

Поділ змішаних затрат на постійні та змішані здійснено за методом «максимум-мінімум». Для того визначимо максимум та мінімум кількості перевезеної продукції і затрат на її доставку та визначимо різницю показників. Далі знайдемо коефіцієнт змінних затрат, а також частку постійних затрат в їх загальній сумі.

Коефіцієнт змінних затрат = 80000 : 60000 = 1,33 грн.

Частка постійних затрат = максимальні затрати – змінні затрати 140000 – (100000*1,33) = 7000 грн.

Крім того, затрати згідно з другим напрямком класифікації поділяються на:

·  релевантні та нерелевантні;

·  маржинальні (граничні);

·  диференціальні (приростні);

·  альтернативні.

Нерелевантні затрати – це затрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

Релевантні – затрати, які залежать від прийняття управлінського рішення.

Приклад. Керівництво підприємства стоїть перед вибором: виготовити деталь на підприємстві чи купити? Собівартість виготовлення виробу становитиме:

Змінні затрати             - 120 грн.

Постійні затрати          - 20 грн.

Разом                            - 140 грн.

Деталь можна купити за 125 грн. Яке рішення треба вибрати?

Ціна поставника – релевантні затрати.

Постійні затрати – нерелевантні.

Збільшуючи кількість випущеної продукції до певної межі, середні затрати на виготовлення одиниці продукції зменшується, а після досягнення якоїсь точки мінімуму починають збільшуватись.

Таблиця 1

Визначення граничних затрат

Маржинальні (граничні) – це затрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

Диференціальні (приростні) – затрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями.

Альтернативні затрати – це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернальтивного) рішення.

1.3. Класифікація затрат згідно з третім напрямком “Для контролю і регулювання” містить два види затрат: контрольовані та неконтрольовані.

Контрольовані та неконтрольовані затрати розрізняють для планування роботи структурних підрозділів підприємства.

Контрольовані – це затрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або суттєво впливати на них.

Неконтрольовані – це затрати, на які управлінці підприємства не можуть впливати і не можуть контролювати їх.

2.                      Розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг

Основний принцип підприємницької діяльності – отримання прибутку. Підприємство зобов’язане дотримуватися цього принципу в довгостроковому періоді, однак у короткостроковому періоді іноді може його порушувати.

Яка ж має бути ціна товару чи послуг, щоб дотримуватися цих правил введення господарської діяльності?

Інструментом для того є калькуляція.

Калькуляцією – можна визначити як класифікувався, і реєстрацію так і відповідний розподіл затрат для визначення собівартості продукції або послуг.

Розрізняють калькуляцію з повним розподілом затрат (повне калькулювання) і калькуляцію за змінними витратами (калькуляція часткових витрат).

Система обліку і калькулювання за повними витратами передбачає, що в собівартість продукції включають усі затрати, пов'язані з процесом виробництва:

-  прямі матеріали;

-  пряма заробітна платня;

-  інші прямі затрати;

-  накладні загально виробничі затрати.

Калькулювання собівартості продукції з повним розподілом затрат може здійснюватись:

-  згідно із замовленням (проектами);

-  згідно з виробничими процесами;

-  на основі виробничої діяльності.

Об'єктами обліку при калькулюванні затрат згідно із замовленнями є пенні окремі замовлення (проекти). Кожному замовленню надають окремий шифр (номер), який проставляють у первинних документах обліку витрат і за якими здійснюється групування первинних документів (та затрат) за замовленнями.

Прямі затрати відносять на собівартості замовлень на підставі групування первинних документів.

Загальновиробничі затрати, які є непрямими, протягом періоду (наприклад, місяця) враховують окремо, на окремих рахунках, а в кінці місяця відносять на собівартість окремих замовлень через їх розподіл.

Фактичну собівартість замовлення визначають лише після його виконання. Якщо замовлення налічує багато виборів, то для визначення фактичної собівартості одиниці продукції необхідно загальну суму затрат розділити на кількість виробів.

Калькулювання затрат згідно з процесами (попередільний метод) використовують у тих виробництвах, де вихідна сировина проходить цілу низку технологічних виробничих процесів, переділів виробництва

На кожному переділі отримують напівфабрикат, який є вихідною сировиною (або матеріалом) для подальшого переділу. На останньому переділі отримують готову продукцію. Цей метод використовують у металургійній, хімічній, текстильній та інших галузях промисловості.

Затрати за цим методом враховують по переділах і видах продукції.

Об’єктами калькуляції є напівфабрикатів кожного переділу і готова продукція останнього переділу.

-  напівфабриктний, за яким визначають фактичну собівартість напівфабрикатів кожного переділу;

-  без урахування собівартості напівфабрикатів, за яким облік затрат здійснюють у переділах, але собівартість напівфабрикатів не визначають.

Зведенням затрат у переділах підраховують собівартість готової продукції на останньому переділі.

Система калькулювання на основі виробничої діяльності зорієнтована на контроль і скорочення тривалості виробничого процесу, особливо тих операцій, які не збільшують цінності виробу ( транспортування, зберігання, контроль, інше), що сприяє зниженню витрат і собівартості продукції.

При цій системі калькулювання виробничі накладні затрати обліковують за так званим "центрами виробничої діяльності", а потім розподіляють між видами продукції на основі баз розподілу. Тобто для кожного виду затрат визначають свою базу (фактор) розподілу, а потім розраховують величину цих затрат на одиницю фактора їх зміни. За базу розподілу можуть бути прийняті виробничі показники, кількість співробітників, кількість відпрацьованого часу тощо.

Розглянемо приклад калькуляції витрат на одиницю продукції (продукту А і продукту Б). Нам відомо, частина основних затрат пов'язана з виробництвом обох продуктів. Непрямі затрати рівномірно розподіляються на обидва продукти. Затрати на одиницю продукції визначають за рахунок ділення валових витрат на кількість виготовлених одиниць (у дачному разі 100 одиниць продукту Б).

Таблиця 2

Калькулювання повних витрат на одиницю продукції